Про те, як ми працювали і активно проводили час в таборі ви можете побачити в цьому відео. Під час табору ми мали три головних напрямки роботи – встановлення точок «Живих картин» (їх було 9 у п’ятьох селах Холодного Яру), підготовка до проведення міжкультурних вечорів та підтримання життєдіяльності табору. Всього нас у різний час було близько 15 осіб, серед яких були українці та іноземці. Наш табір стояв у селі Медведівка, Черкаської області. Кожен день на таборі був цікавим та особливим, натхненним та інтригуючим. Була і важка фізична праця, і веселі відпочинки з друзями, і спокійні та затишні посиденьки навколо багаття.

Жили у наметах, готували їсти на вогнищі, їжу купували у селі! Мали кожного дня команди кухарів, але насправді цього не дотримувались, оскільки постійно допомагали один одному у приготуванні їжі. Як розповіла EVS волонтерка із Франції – Ноемі, вони мають солодкий сніданок, тому на таборі ми поєднували традиційні особливості учасників. Іноземні учасники проекту дивували своєю традиційною кухнею, саме таким чином відбувався внутрішній міжкультурний діалог.

На таборі у нас були три маленьких бешкетники меншого віку. Вони задавали ритм, не дозволяли стояти на місці! Інколи до нас приходили місцеві жителі, які розповідали захоплюючі історії. Погода була чудовою, навіть, коли пішов дощ, він ніби трохи освіжив нас. Під час таборування основною мовою спілкування була англійська. Тому всі мали можливість вдосконалити свої вміння, оскільки лише для одного хлопця з Америки англійська є рідною мовою. Також ми не втрачали час і вивчали слова інших мов, зокрема польської, французької, а іноземці вивчали українські слова. Також коли приходили місцеві жителі, то намагались якось порозумітись. Інколи було вже важко, бо ж увесь день потрібно було думати англійською мовою, але чудові люди все ж таки робили свою атмосферу. Не відпочинок, а казка!

Спільна робота, підтримка і радісних 14 днів промайне в кадрах перед Вами.

А це, як ми провели неймовірні 2 тижні в робочому таборі “Image Mapping” 2016 в Холодному Яру з точки зору Лесі Яненко – супервайзера EVS волонтерів: